Бізнес 4 хв читання Автор: Гліб Черненко
Росія може створити нову уранову залежність Європи
Видобуток у самій РФ становить лише близько 4,5%, але закордонні активи «Росатома» роблять контроль над урановим ринком значно ширшим.
Російська енергетична залежність Європи після 2022 року асоціюється передусім із нафтою та газом. Наступний ризик може бути менш помітним — уран, який потрібен атомним електростанціям. Centre for Strategic Advantage оцінює, що за певного сценарію Росія до 2040 року може контролювати або суттєво впливати приблизно на 36% світових урановидобувних потужностей.
У самій Росії таких масштабів немає. У 2024 році російські копальні дали 2 738 тонн урану, близько 4,5% від глобального видобутку. Різницю створює корпоративна присутність за кордоном. CSA перераховує ринок за принципом контролю, враховуючи частки російських компаній у спільних підприємствах та перспективних проєктах. Такий підхід показує потенційний важіль, але не означає, що кожна тонна з підприємства з російською участю належить Росії.
Найбільше значення має Казахстан, який у 2024 році забезпечив приблизно 39% світового урану. Uranium One, компанія «Росатома», бере участь у великих казахстанських підприємствах разом із Kazatomprom. Її закордонний видобуток у 2024 році World Nuclear Association оцінює у 5 829 тонн. Тобто значна частина урану не є російською за походженням, але російська державна корпорація має частку в бізнесі, який його видобуває.
Ще один напрям — Африка. Тут важливо не перебільшувати нинішній стан. У Танзанії проєкт Mkuju River ще не став промисловою копальнею, хоча в липні 2025 року там запустили пілотну переробну установку. У Намібії Uranium One веде геологорозвідку в басейні Аранос. У Нігері в грудні 2025 року підписано меморандум із державною TNUC про розвідку, дозволи та можливі нові шахти. Це створює потенціал для майбутнього розширення, але не означає нинішнього контролю Росії над видобутком цих країн.
Політична проблема для Європи полягає в тому, що атомне паливо має кілька етапів виробництва. Потрібно видобути природний уран, провести конверсію, збагатити матеріал і виготовити паливні збірки. ЄС уже намагається скоротити російську участь у цих ланках. Водночас у 2025 році, за попередніми даними Єврокомісії, майже 2 900 тонн російського урану в збагаченій формі або як паливо все ще потрапили на європейський ринок.
Україна добре знає ціну такої залежності. Єврокомісія використовує український досвід переходу ВВЕР на неросійське паливо як один із прикладів диверсифікації. Але проблема видобутку ширша за вибір виробника паливних збірок. Якщо сировинна база концентрується у спільних підприємствах із «Росатомом», Росія може зберігати важіль навіть після зміни постачальників на пізніших етапах.
Уранова сировина відрізняється від нафти й газу тим, що її ланцюг довший і технологічно складніший. Це робить залежність менш очевидною, але не менш стратегічною. Нові рудники запускаються роками, тому відповідь не можна починати лише тоді, коли частка одного гравця вже стала надто великою. Потрібні паралельні інвестиції в шахти, конверсію, збагачення та паливне виробництво.
Сценарій 36% залежить від багатьох умов і може не реалізуватися. Казахстан може змінити партнерства, африканські держави — обрати інших інвесторів, а нові родовища — збільшити конкуренцію. Проте політичне рішення про диверсифікацію має з’явитися до того, як залежність стане фактом. Уранові проєкти будуються роками, тому боротьба за структуру ринку 2040 року вже почалася, а її результат визначатиметься угодами та інвестиціями найближчого десятиліття.
