Політика 4 хв читання Автор: Валентин Петренко
Європа вирішує, скільки Patriot може віддати Україні
Дефіцит перехоплювачів перетворює військову допомогу на політичний вибір між захистом України зараз і збереженням національних резервів союзників.
Дискусія про Patriot входить у нову фазу. Раніше політики сперечалися переважно про те, скільки батарей можна передати Україні. Тепер вирішальним стає інше питання: скільки ракет до цих батарей союзники готові вийняти зі своїх складів, коли швидко замінити їх нічим. У повідомленні з посиланням на Politico Німеччина, Польща, Іспанія та Греція названі серед держав, які не хочуть надмірно скорочувати власні запаси на тлі дефіциту у США.
Це не означає, що Європа припинила допомагати. Навпаки, Німеччина фінансує великий контракт на кілька сотень ракет Patriot для України. Проблема в часовому розриві. Контракт дає право на майбутню ракету, але російська балістика летить сьогодні. Нові виробничі лінії мають розширити пропозицію, однак їхній ефект розтягується на роки.
Єврокомісар з питань оборони Андрюс Кубілюс ще в березні оцінював зимову потребу України приблизно у 700 перехоплювачів PAC-2 і PAC-3 за чотири місяці. Для порівняння, Lockheed Martin поставила 620 PAC-3 MSE за весь 2025 рік. Компанія разом з американським урядом домовилася підняти річну потужність приблизно до 2 000, але це семирічна програма масштабування, а не готовий запас у серпні 2026-го.
Політичний конфлікт виникає тому, що ті самі ракети потрібні одразу трьом групам споживачів. Україні вони необхідні для щоденного захисту міст. Європейським членам НАТО — для власних планів протиповітряної та протиракетної оборони. США мають глобальні зобов'язання. У такій системі гроші перестають бути єдиним обмеженням: навіть профінансоване замовлення не може перескочити чергу у фізичному виробництві.
Україна намагається розв'язати саме цю часову проблему. У липні Київ звернувся майже до 40 партнерів із пропозицією передати ракети з чинних арсеналів, а потім отримати заміну з майбутніх контрактів. Для урядів це означає свідомо прийняти короткострокове зниження власного резерву. Для України — отримати шанс пережити період, коли нові промислові потужності ще не вийшли на потрібний темп.
Німеччина опинилася в центрі цієї схеми. Вона фінансує приблизно €3,2 млрд на кілька сотень ракет, підтримує механізм JUMPSTART і бере участь у розширенні європейського виробництва GEM-T у Шробенгаузені. Берлін одночасно має захищати власні сили та виконувати зобов'язання в НАТО, тому саме німецький приклад показує суперечність між політичним рішенням допомагати й обмеженим фізичним запасом боєприпасів.
Для урядів це ще й питання довіри до графіків постачання. Країна може погодитися віддати частину резерву, якщо бачить зрозумілий механізм і строк повернення боєкомплекту. Тому контракти, JUMPSTART і нові лінії важливі не лише самі по собі: вони створюють політичну основу для передач із запасів до того, як нове виробництво почне закривати попит.
Час працює проти повільних рішень. На початку серпня під час великої атаки на Київ Україна не перехопила балістичні ракети. Financial Times 11 серпня писала, що Росія за попередній місяць випустила 198 балістичних ракет. Якщо восени Москва знову посилить удари по енергосистемі, кожна відкладена домовленість про передачу зі складу перетвориться на реальний проміжок у захисті українських міст.
