Політика 4 хв читання Автор: Валентин Петренко
Федоров після відставки заговорив про програш: що змінює його нова роль
Колишній міністр оборони почав говорити про повільний програш України після виходу з уряду. Різниця між липневою й серпневою риторикою робить цю заяву не лише військовою, а й політичною.
Найважливіше у новій заяві Михайла Федорова — не саме слово «програємо», а момент, коли воно прозвучало. Колишній міністр оборони в інтерв’ю Reuters заявив, що Україна виглядає так, ніби поступово втрачає війну, хоча все ще має шанс змінити хід подій. Ще місяць тому від нього звучала майже протилежна оцінка: країна почала перехоплювати ініціативу і отримала можливість змусити Росію до миру силою.
Для української політики такий розрив важливіший за одну цитату. Федоров залишив уряд після гострого конфлікту всередині системи оборонного управління. Його звільнення спричинило протести, а сам він дедалі частіше говорить не як колишній чиновник, що пояснює свою роботу, а як окремий політичний суб’єкт, який оцінює державу ззовні.
Reuters передає, що Федоров бачить у країни лише кілька місяців для рішень, здатних змінити траєкторію війни. Він говорить про відсутність спільного бачення перемоги, проблеми з масштабуванням технологій, корупцію, патронажні мережі та політичну залежність інституцій. Ефективність державної машини він оцінив у 5%. Водночас його оцінка залишається умовною, а не фаталістичною: Федоров прямо каже, що Україна має всі шанси виграти за іншої швидкості й якості рішень.
Це суттєво відрізняється від позиції, яку він озвучував 23 липня. Тоді колишній міністр говорив про «вікно можливостей» після шести місяців роботи своєї команди. За його словами, Україна вперше за останні роки почала перехоплювати ініціативу. Тепер вікно теж є, але вже як дедлайн: якщо не змінити систему протягом кількох місяців, ситуація може погіршитися.
Офіс президента відповів на це дуже політично. Там нагадали, що на посаді Федоров оцінював хід війни позитивно, а після звільнення змінився насамперед його особистий статус. Така реакція фактично фіксує нову конфігурацію: колишній міністр уже не є частиною владної команди, а його публічні слова сприймаються в контексті майбутньої політичної конкуренції.
У цьому є знайомий українській політиці сценарій. Після відставки Олексій Арестович, який був лише позаштатним радником керівника Офісу президента, також швидко перейшов від офіційно оптимістичної комунікації до сумнівів щодо гарантованої перемоги. Через кілька днів після звільнення у січні 2023 року він наголошував, що тепер є неофіційною особою і може говорити інакше. Схожість полягає саме у зміні публічної ролі, а не в доведеній тотожності мотивів.
У Федорова цей поворот має більшу вагу. Він не був медійним радником — він очолював Міністерство оборони. Сам Федоров раніше казав, що президент, міністр оборони та головнокомандувач — це три посади, які безпосередньо визначають хід війни. Тому жорстка критика після виходу з однієї з цих посад неминуче повертає увагу і до того, що вдалося та не вдалося зробити під час його каденції.
У мобілізаційній системі проблеми залишилися. Військова омбудсменка Ольга Решетилова заявляла, що після місяців дискусій щодо реформи ТЦК не побачила дієвого прогресу. Водночас офіційно пояснювати відставку одним провалом цієї реформи підстав немає. Зеленський говорив про конфлікт Федорова з Олександром Сирським та невирішені проблеми армії і мобілізації, а сам Федоров припускав, що проти нього могли працювати й інтереси, зачеплені реформами закупівель.
Заява про повільний програш тепер стає частиною ширшого питання: чи залишається Федоров технократом, який критикує систему за неефективність, чи переходить до ролі політика, що пропонує альтернативний курс. Від відповіді на це залежатиме, як сприйматимуть його наступні оцінки — як внутрішню експертизу колишнього міністра чи як позицію майбутнього конкурента влади.
