Політика 3 хв читання Автор: Валентин Петренко
Історія Олександра Мустяце показала шлях від окупації до армії РФ
Хлопець із Кринок зник із українського реєстру дітей війни, а через роки Back to Ukraine виявила сторінку з його фото у російській військовій формі. За окремою історією стоїть політика окупаційної влади щодо освіти й молоді.
Коли російські війська окупували частину Херсонщини у 2022 році, Олександру Мустяце було 14 років. Державний портал «Діти війни» досі містить його картку: дата народження 26 лютого 2007 року, місце зникнення — Кринки Херсонської області.
Тепер ініціатива Back to Ukraine заявила, що знайшла Мустяце у російському військовому середовищі. За її даними, у соцмережі існувала сторінка з фотографіями хлопця у формі, символом Z, російським прапором і кадрами з військових позицій. Інтерфакс-Україна опублікував ці відомості 30 липня. Акаунт, за повідомленням ініціативи, неактивний із 16 листопада 2025 року.
Для політичного аналізу тут важливий не лише персональний фінал, а інституційний маршрут, який російська влада створила для дітей на окупованих територіях. За чотири роки підліток проходить від восьмого-дев’ятого класу до повноліття. Саме цей період окупаційна адміністрація намагалася заповнити новими навчальними програмами, російськими документами, символами та молодіжними структурами.
Моніторингова місія ООН з прав людини повідомляла, що російська влада на окупованих територіях обмежувала українську освіту й запроваджувала російські програми. Окремий акцент робився на військово-патріотичному вихованні та організаціях для дітей і підлітків. Це перетворює школу з нейтрального простору навчання на один із каналів державної політики ідентичності.
У липні 2026 року Human Rights Watch описала подальший рівень цієї системи. За свідченнями, зібраними правозахисниками, дітей залучають до мілітаризованих програм, знайомлять зі зброєю, безпілотниками та вибухонебезпечними предметами, а хлопців підводять до військового обліку. У такій моделі перехід від шкільного «патріотичного» виховання до військової бюрократії перестає бути випадковим.
Саме тому історія Мустяце не повинна зводитися до простого запитання, чому одна людина зробила той чи інший вибір. Публічні дані не дозволяють відновити його особисту біографію за 2022–2025 роки: невідомо, хто на нього впливав, де він жив, чи мав доступ до української освіти і які були альтернативи. Але політичне середовище, в якому проходив цей вік, уже достатньо описане міжнародними правозахисними структурами.
Для України це також проблема майбутньої реінтеграції. Діти, які увійшли в окупацію школярами, дорослішають. Частина отримує російські документи, навчається за російськими програмами, вступає до російських установ або опиняється у військовій системі. Повернення територій саме по собі не поверне їм кілька років життя і не скасує наслідків цієї політики.
Мустяце народився за п’ятнадцять років до великої війни і став повнолітнім уже в реальності тривалої окупації. Back to Ukraine називає його випадок одним із прикладів того, як ця реальність може закінчуватися. Нинішнє місцеперебування хлопця невідоме, а його акаунт давно мовчить. Проте державний реєстр зберігає початкову точку: українська дитина з Кринок, яка зникла під час війни.
