Політика 4 хв читання Автор: Валентин Петренко
Кабмін запускає державне повернення Коновальця з Роттердама
Перепоховання першого голови ОУН стало частиною державної політики пам’яті: уряд визначив установи, маршрут і військовий церемоніал повернення останків в Україну.
Повідомлення про ексгумацію останків Євгена Коновальця в Роттердамі 11 серпня переводить урядове рішення про його повернення у практичну фазу. Офіційні сайти України та муніципалітету Роттердама станом на вечір не оприлюднили окремої заяви про завершення робіт на цвинтарі Кросвейк, однак усі ключові політичні та юридичні рішення для перепоховання вже ухвалені.
Розпорядження Кабінету Міністрів №703-р від 15 липня не обмежується фразою про нове місце поховання. Воно фактично створює міжвідомчий механізм повернення: МЗС відповідає за дозволи Нідерландів і міжнародне перевезення, Міністерство у справах ветеранів та Національне військове меморіальне кладовище — за поховання, а Міноборони має забезпечити військові почесті. До процесу також залучений Український інститут національної пам’яті.
Це важлива деталь, бо повернення історичної постаті з-за кордону тут оформлене не як приватна ініціатива родини чи громадської організації. Держава бере на себе політичну відповідальність за те, кого і в який спосіб включає до національного меморіального простору. Коновальця урядовий документ визначає як борця за незалежність України у ХХ столітті, державного, військового і політичного діяча, полковника Армії УНР та першого голову ОУН.
Питання дозволів вирішували кілька місяців. 25 травня заступниця керівника Офісу президента Ірина Верещук заявила, що дозвіл на перепоховання вже є. Муніципалітет Роттердама згодом підтвердив нідерландським журналістам, що українське посольство звернулося щодо передачі останків із Кросвейка. У липні Кабмін затвердив уже повний план дій.
Коновалець був похований у Роттердамі після вбивства 23 травня 1938 року. За архівними матеріалами Служби зовнішньої розвідки України, операцію провів співробітник НКВС Павло Судоплатов за вказівкою Сталіна. Для радянського керівництва Коновалець був одним із ключових організаторів українського еміграційного та підпільного руху, а з 1929 року очолював новостворену Організацію українських націоналістів.
Сьогодні політичний зміст перепоховання виходить за межі біографії однієї людини. Національне військове меморіальне кладовище поступово стає місцем, де держава вибудовує безперервну лінію між визвольними змаганнями ХХ століття та нинішньою війною. У травні сюди вже перенесли останки Андрія Мельника та Софії Федак-Мельник із Люксембургу. Тоді президент Володимир Зеленський говорив про моральний обов’язок повертати в Україну знакових діячів, похованих за кордоном.
Для влади це одночасно церемоніальна й інституційна політика. Рішення про Коновальця показує, що йдеться не про разовий жест, а про процедуру, яку можна повторювати для інших історичних постатей: дипломатичне погодження, ексгумація, транспорт, державний протокол, місце в пантеоні.
Після роттердамського етапу увага переміститься до дати перевезення і поховання. План уряду передбачає пам’ятні заходи під час перетину кордону, у Києві та безпосередньо на Національному військовому меморіальному кладовищі. Саме оголошення цієї дати стане наступним політичним сигналом у процесі повернення Коновальця.
