Політика 5 хв читання Автор: Єва Семенюк
Польща готується до війни з РФ, але історичні суперечки гальмують співпрацю з Україною
Варшава нарощує оборонні видатки до 5% ВВП і робить ставку на стримування Росії, тоді як питання Волині та ОУН-УПА залишаються бар'єром у відносинах з Києвом. Польські посадовці наголошують: тиснути треба на агресора, а не на жертву.
Польща реально готується до можливої війни з Росією, виділяючи на оборону майже 5% ВВП — абсолютний рекорд серед членів НАТО. Водночас історичні суперечки щодо національної пам'яті залишаються одним із головних факторів, які ускладнюють співпрацю Варшави з Києвом. Про це свідчать заяви польських посадовців та оцінки експертів, з якими поспілкувалися журналісти під час поїздки до Польщі.
Голова МЗС Польщі Радослав Сікорський 12 жовтня на тлі загострення антиукраїнської риторики президента США заявив, що Варшава цінує участь Дональда Трампа у спробах припинити війну між Росією та Україною. «Але в Польщі ми вважаємо, що це принесе плоди, якщо тиснути на агресора, а не на жертву», — наголосив він. Ця теза, за оцінками оглядачів, відображає прагматичне розуміння спільної загрози з боку Кремля.
Водночас міністр національної оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш 30 червня заявив, що Україна матиме «суттєві проблеми» з європейською інтеграцією, якщо діячі ОУН та УПА залишаться національними символами. «У ЄС неможливо ставити на п'єдестал тих, хто руйнує європейську співпрацю. З Бандерою Україна не увійде до Європейського Союзу», — сказав він. У цих двох заявах, як зазначають експерти, — квінтесенція політики Польщі щодо України: з одного боку прагматизм, з іншого — складнощі світоглядних питань.
Польща наразі є однією з головних мішеней російських операцій. Перший відкритий заліт російських дронів на територію країни стався ще у вересні минулого року, відтоді такі інциденти трапляються регулярно. За вісім місяців 2026 року польські правоохоронці відкрили щонайменше 40 проваджень за статтею 130 Кримінального кодексу Польщі — шпигунство та діяльність на користь іноземної розвідки.
У вищому керівництві країни домінує думка, що таким чином Росія лише тестує реакцію Польщі та інших членів НАТО. «Росія сьогодні не розпочне повномасштабний напад на Польщу. Вона не має сил атакувати таким чином сьогодні. Однак такі типи атак також є спробою перевірити відповідь НАТО», — каже співрозмовник, наближений до президента Кароля Навроцького. Йдеться не лише про готовність союзників підняти винищувачі чи збити черговий дрон, а й про глибший аналіз реакції всієї державної системи: ворог шукає прогалини в законодавстві, вивчає алгоритми дій польських служб і намагається намацати внутрішні страхи суспільства.
Головна мета таких операцій — спровокувати політичний розкол усередині країни, паралізувати ухвалення рішень та зрештою змусити Варшаву й західних партнерів згорнути підтримку України. Втім, як реагувати на російські атаки «тут і зараз» — окреме складне питання, на яке, схоже, немає остаточної відповіді. Показовими є слова Сікорського, який зазначив, що стаття 5 Північноатлантичного договору не настільки однозначна, як декому здається, і це не випадково, адже вона свідомо залишена недомовленою.
З огляду на це Польща, на відміну від багатьох інших європейських країн, робить ставку на два стовпи стримування Росії: розвиток власних збройних сил та військову присутність військ США. Варшава активно закуповує сучасне озброєння, зокрема винищувачі F-35, танки Abrams та системи HIMARS, левова частка контрактів укладається зі США з політичних міркувань. Значний обсяг замовлень, зокрема танки K2 і гаубиці K9, отримала й Південна Корея. Повернення загального військового обов'язку наразі не стоїть на порядку денному через суспільні настрої та обмеженість ресурсів.
Попри історичні суперечки, Київ і Варшаву пов'язує надто багато — від економічної співпраці та культурної близькості до мільйонів українців, які знайшли прихисток у Польщі ще до 2022 року й особливо після початку повномасштабного вторгнення Росії. Збройна допомога Україні сприймається в Польщі як спосіб тримати війну подалі від власних кордонів. Саме цей комплекс спільних інтересів цементує головний виклик — необхідність разом стримувати російську агресію, адже Кремль вже давно не обмежується війною проти України.
7
