Політика 5 хв читання Автор: Валентин Петренко
Російська опозиція отримала канал у ПАРЄ: де тут Україна і АПЦ
Після 2022 року російські антивоєнні структури перейшли від еміграційної взаємодопомоги до роботи з українськими гуманітарними й санкційними механізмами та отримали формальний майданчик у Раді Європи. Роль АПЦ помітна, але її політичне керівництво мережею не доведене.
Для України головне в новій європейській інфраструктурі російської опозиції — не кількість конференцій у Берліні чи Страсбурзі, а те, де ця інфраструктура починає торкатися українських державних інтересів.
Опубліковане розслідування «Українська Німеччина» показало кілька таких точок. Російські антивоєнні організації допомагають українським установам, Free Russia Foundation має офіс у Києві, а пов’язаний із фондом економіст Сергій Алексашенко працював у міжнародній санкційній групі, створеній навколо Андрія Єрмака та Майкла Макфола.
Від еміграційної політики до української практики
Free Russia Foundation працює в Києві та займається темою українських військовополонених і цивільних заручників. Це вже не дискусія про «майбутню Росію», а робота з наслідками російської агресії для конкретних українців.
Ще чіткіше інституційний зв’язок видно в санкційній політиці. Сергій Алексашенко був зазначений у складі Міжнародної робочої групи з санкцій проти Росії як член правління Free Russia Foundation. Групу Єрмака—Макфола Офіс президента України описував як важливий механізм вироблення санкційних пропозицій.
Це не означає, що російська опозиція визначає українські санкції. Але означає, що представник її організаційної інфраструктури отримав місце в експертному механізмі, пов’язаному з українським політичним керівництвом і західними партнерами.
Гроші для українських лікарень і шкіл
Антивоєнний комітет Росії разом із партнерськими діаспорними структурами веде проєкт Energy for Life. Організатори повідомляють, що вже направили 100 тисяч євро допомоги на автономні електростанції для українських лікарень, шкіл та інших установ.
У Комітеті є підприємці, економісти та політики з великими міжнародними мережами. Серед них Євген Чичваркін, Борис Зімін, Михайло Кокорич, Сергій Алексашенко, Сергій Гурієв та інші.
Це важливий нюанс для української дискусії. Після 2022 року частина російської антивоєнної еміграції намагається будувати легітимність не лише заявами проти Путіна, а практичною допомогою Україні. Саме така допомога створює можливість для робочих контактів, які політично ще кілька років тому здавалися майже неможливими.
Страсбург переводить це на інший рівень
У жовтні 2025 року ПАРЄ створила Платформу для діалогу з російськими демократичними силами. Перше засідання відбулося 29 січня 2026 року. До складу увійшли Наталія Арно, Дмитро Гудков, Володимир Кара-Мурза, Гаррі Каспаров, Михайло Ходорковський та інші.
На відкритті президентка ПАРЄ Петра Байр прямо говорила про політичну довіру та інституційну вагу, яку Асамблея вкладає в цей діалог. Для російської еміграції це якісна зміна: від неформальних контактів із політиками — до постійного механізму всередині Ради Європи.
Для України важливо, що рамка платформи не відділена від війни. ПАРЄ пов’язує її роботу з підтримкою справедливого миру для України та відповідальністю за міжнародні злочини.
Де з’являється АПЦ
Найпарадоксальніший елемент — Апостольська православна церква. Її предстоятель Григорій Міхнов-Вайтенко був пов’язаний із масштабною допомогою українським біженцям. У Баден-Вюртемберзі до АПЦ входить українськомовна громада Богдана Гнатюка. Священник Ігор Мананніков виступав у берлінському Reforum, а в Страсбурзі АПЦ має зареєстровану громаду.
Ці збіги роблять церкву помітним соціальним вузлом, але не доводять, що вона керує Free Russia Foundation, Антивоєнним комітетом або платформою ПАРЄ. Такого документа чи підтвердженої вертикалі немає.
Політичне значення може бути іншим. Церква здатна давати простір довіри, де українці й антивоєнні росіяни спершу зустрічаються не як представники держав, а як люди. Далі частина цих контактів переходить у громадські, гуманітарні, експертні або політичні зв’язки.
Україні варто дивитися на цю систему без романтизації й без конспірології. Реальна зона інтересу — хто фінансує проєкти, хто представляє їх перед західними інституціями, хто отримує доступ до українських механізмів і які практичні рішення з цього випливають. Саме там мережевий вплив стає політикою.
