Рівень безробіття серед українських ветеранів сягнув майже 31%, що вдвічі-втричі перевищує середній показник по країні. Такі дані оприлюднив Український ветеранський фонд у 2024 році, зафіксувавши тривожну динаміку на ринку праці для колишніх військовослужбовців. За прогнозами, після завершення війни Україна матиме близько 5–6 мільйонів ветеранів та членів їхніх родин, що становить приблизно 15–20% населення.
Офіційна статистика у сфері працевлаштування ветеранів залишається фрагментарною. Держава визнає, що наведені дані не повною мірою відображають реальну ситуацію, оскільки профорієнтаційними послугами за звітний період було охоплено лише кілька тисяч безробітних учасників бойових дій. Це крапля в морі порівняно з мільйонною армією ветеранів, яка потребує підтримки в переході до цивільного життя.
У відповідь на проблему Кабінет Міністрів цього року затвердив Державну цільову програму «Ветеран.Робота» на 2026–2027 роки. Орієнтовний обсяг видатків на неї становить понад 276 мільйонів гривень, а бюджет на 2026 рік загалом виділяє 8,2 мільярда гривень на підтримку ветеранів у переході до цивільного життя. У концепції програми зазначається, що розрив між наявним попитом і фактичним рівнем працевлаштування ветеранів свідчить про недостатню ефективність існуючих інструментів державної політики.
Показовим є і те, наскільки повільно відбувається інтеграція ветеранів навіть у державному апараті. За даними моніторингу «Чесно», у міністерствах лише 5% працівників мають статус ветеранів. У деяких відомствах, зокрема в Міністерстві енергетики чи Міністерстві молоді та спорту, таких людей одиниці. Це свідчить про те, що державний сектор поки що не готовий активно залучати ветеранів до роботи.
Опитування самих ветеранів показує, що фінансова підтримка та здоров'я хвилюють їх більше, ніж формальне працевлаштування. 56,2% респондентів назвали пріоритетом фінансову підтримку, 52,4% — зміцнення здоров'я, і лише 24,1% — власне працевлаштування. Це важлива деталь: перш ніж людина готова шукати роботу, їй потрібно пройти довший внутрішній шлях адаптації після повернення з війни.
Заступник міського голови Львова з питань ветеранів Андрій Жолоб, який сам пройшов шлях від лікаря до командира підрозділу і назад у цивільне життя, наголошує на відсутності універсальних рецептів у цій сфері. Він порівнює процес працевлаштування ветеранів із ходьбою по мінному полю навпомацки. «Ми живемо в дуже дивний час. Ми отримуємо досвід, який ніхто не отримує, ніхто нам не може сказати, як треба насправді це все робити. Ми просто по мінному полю зараз ходимо. Мацаємо ногою. О, тут трошки підірвалося…», — зазначив Жолоб в інтерв'ю програмі «По живому».
Жолоб сам пройшов через період, коли після повернення з війська йому знадобився місяць, аби просто «помовчати, дивитися в стелю і перетравлювати» перехід із військового світу в цивільний. Він називає це станом, коли людину «вичавили, як губку», і жага до життя тимчасово зникає. За його спостереженням, повернути людину до активності здатна не абстрактна підтримка, а конкретна соціальна значимість — відчуття, що ти знову корисний колективу, а не просто тягар для родини.
Найяскравіша метафора, до якої вдається Жолоб, — це порівняння ветерана з водолазом, якому загрожує кесонна хвороба через надто швидкий підйом із глибини. Він переконаний: ветерана не можна різко «викидати» з фронтового досвіду в цивільне життя з настановою «ти ж дорослий, перестань, іди працюй». Потрібна своєрідна декомпресія — можливість поступово говорити про пережите у своєму середовищі, серед тих, хто розуміє, перш ніж повністю занурюватися в цивільні реалії.
Водночас Жолоб категорично проти перетворення ветеранів на «окремий острів» чи закриту спільноту, відгороджену від решти суспільства. На його переконання, це двостороння робота: цивільні мають вчитися коректно спілкуватися з ветеранами, а ветерани — не зриватися на цивільних. Найбільше допомагає принцип «рівний рівному» — коли в компанії з'являється ветеран-медіатор, який виконує роль містка між двома світами.
Один із найпарадоксальніших висновків: приватний бізнес виявився готовим до співпраці з ветеранами значно більше, ніж державний сектор. Жолоб наводить приклад львівських ІТ-компаній, які під час служби працівника продовжують нараховувати йому зарплату, надсилають волонтерську допомогу і самі звертаються до Центру надання послуг учасникам бойових дій по консультації, як коректно комунікувати з ветеранами після повернення.
Причина проста й прагматична: через мобілізацію ринок праці зазнав гострого дефіциту кадрів, особливо в будівельній сфері. Зараз бракує сантехніків, плиточників, електриків та багатьох інших професій. Роботодавці вже пропонують ветеранам вищі зарплати, ніж цивільним кандидатам на ту саму вакансію, а найм людини з інвалідністю дає бізнесу державні субвенції та можливості додаткового бронювання співробітників. Мілітарний сектор і охоронні компанії активно шукають ветеранів із бойовим досвідом, особливо операторів та інженерів дронів, і пропонують високі зарплати.
