Питання пом'якшення правил для працевлаштування іноземців в українських компаніях, зокрема державних, активно обговорюється останні кілька місяців. Керівник Офісу Президента України Кирило Буданов наголошує, що це може частково вирішити проблему дефіциту кадрів, яка стала однією з ключових перешкод для подальшого розвитку оборонної індустрії.
За чотири роки повномасштабної війни українська оборонна промисловість здійснила справжній прорив. Якщо у 2022 році важко було уявити десятки нових виробників, тисячі інженерів та сотні технологічних рішень, то сьогодні Україна стала одним зі світових центрів військових інновацій. Темпи виробництва безпілотників, засобів радіоелектронної боротьби та розвідки вимірюються вже не окремими виробами, а тисячами та сотнями тисяч одиниць щомісяця.
Однак разом зі зростанням виробництва дедалі частіше від військових лунає теза: технологій більше, а людей бракує. Ця проблема виходить далеко за межі фронту і стосується всієї оборонної екосистеми — від бойових підрозділів до виробничих майданчиків. Саме через це влада змушена думати про залучення іноземних громадян, зокрема на фронт.
За даними, оприлюдненими навесні 2026 року, у складі Сил оборони України вже служать до 20 тисяч іноземних добровольців із десятка країн світу. Це приблизно 2% від загальної чисельності українського війська. На думку експертів, якщо йдеться про війну, від результату якої залежить безпека всієї Європи, то два відсотки — це радше початок розмови, ніж її завершення.
Водночас питання кадрів стає дедалі актуальнішим не лише для війська. Українська оборонна промисловість сьогодні продовжує працювати в умовах кадрового дефіциту, який існував і до повномасштабного вторгнення Росії. Проте зараз попит значно зріс, а деякі позиції залишаються критично дефіцитними. Роками українські роботодавці конкурували за фахових спеціалістів із компаніями за кордоном та IT-сектором. Війна цю проблему не створила, а лише зробила її помітнішою.
Якщо про іноземців у Силах оборони сьогодні говорять усе частіше, то про іноземців в українській оборонній промисловості майже не чутно. За оцінками, іноземці становлять лише 0,1% від загальної кількості працівників галузі. Наприклад, компанія BlueBird Tech за три роки роботи отримала лише кілька звернень від іноземців, причому не інженерного фаху.
Сучасна війна потребує спеціалістів не лише на передовій. Вкрай потрібні інженери, конструктори, програмісти, тестувальники, оператори обладнання, логісти та десятки інших фахівців, без яких не з'являться на фронті дрони, системи РЕБ, детектори та інші технології, що рятують життя військових.
За чотири роки повномасштабної війни українська оборонна промисловість змінилася кардинально. Якщо у 2022 році країна жила переважно завдяки мобілізації суспільства та волонтерському руху, то сьогодні сформована оборонна індустрія із сотнями компаній, власними виробничими ланцюгами, експортними амбіціями та конкуренцією за таланти. На початку вторгнення охочих долучитися до спільної справи було більше, ніж достатньо. Люди хотіли бути корисними, допомагати армії, впливати на хід подій. Саме ця енергія стала фундаментом для розвитку сучасного українського defence-tech сектору.
Сьогодні ситуація змінилася. Оборонні компанії вже не можуть покладатися лише на ентузіазм. Галузь стала професійною, масштаби виробництва зросли в рази, а разом із ними зросли й вимоги до персоналу. Водночас оборонний сектор залишається одним із небагатьох ринків, де люди отримують не лише конкурентну зарплату, а й розуміння того, що їхня робота безпосередньо впливає на майбутнє країни.
Зараз дедалі частіше люди обирають не між роботою в оборонній компанії та цивільною сферою, а між оборонною компанією та службою у війську. Якщо кілька років тому такий вибір здавався малоймовірним, то сьогодні це реальність. Армія стала значно технологічнішою, з'явилися спеціалізовані підрозділи та можливість свідомо обирати напрямок служби. У результаті оборонна промисловість і військо фактично конкурують за одну й ту саму категорію мотивованих людей.
Чи означає це, що українська оборонка сьогодні переживає катастрофічний кадровий голод? На думку фахівців, ні. Людей загалом вистачає, але існує дефіцит конкретних спеціалістів, насамперед інженерних. Причому чим складнішою стає технологія, то гострішою стає проблема. Якщо знайти збірника, комплектувальника чи пайщика ще можна, то спеціалістів із вузькою інженерною експертизою, досвідом розробки складної електроніки, радіотехнологій чи окремих напрямків програмної інженерії на ринку суттєво не вистачає.
Водночас важливо розуміти, що навіть знайдений спеціаліст не вирішує проблему миттєво. Будь-яку людину потрібно готувати, навчати або перенавчати, проводити через низку практичних ітерацій, давати можливість набратися досвіду. У технологічному виробництві цей процес займає місяці. Саме тому кадровий дефіцит безпосередньо впливає на виробничі потужності.
У світі існують повністю автоматизовані заводи, але українська оборонна промисловість сьогодні — це переважно гнучкі, розосереджені виробництва, які швидко адаптуються до викликів війни. І в центрі цих виробництв залишається людина. Чим більше виробничих ліній запускається, чим більше нових технологій з'являється, тим більше фахівців необхідно для їхнього створення.
Тому питання кадрів поступово стає одним із ключових факторів подальшого розвитку української оборонної індустрії. І саме тут Україна рано чи пізно буде змушена шукати відповіді не лише всередині країни, а й за її межами. Адже в боротьбі за таланти сьогодні виграє той, хто здатен запропонувати не лише гроші, а й сенс.
