Політика 4 хв читання Автор: Валентин Петренко
Кремль перетворює видимість Путіна на виборчий ресурс
Перед виборами до Держдуми президент РФ різко активізував публічну присутність. Це не доводить особистий страх, але показує, що системі потрібна демонстрація контролю.
Російська передвиборча кампанія дедалі більше залежить від одного ресурсу, який «Єдина Росія» не може замінити партійною програмою чи регіональними кандидатами: особистої присутності Володимира Путіна. У червні він виступив на з’їзді партії, у липні поїхав до Іркутська, у серпні — до Красноярська. Кожен виїзд перетворився на федеральну картинку активного президента.
Пладром у своєму ексклюзивному дослідженні звертає увагу на контраст із попередньою поведінкою Кремля. У минулі роки Путін міг зникати з публічного простору на дні. Найвідоміший випадок стався у березні 2015 року, коли близько десяти днів не було перевірюваних публічних появ президента. Кремль тоді наполягав, що робота триває, а причини відсутності не пояснював детально.
Перед голосуванням 20 вересня 2026 року така модель стала невигідною. «Єдина Росія» прямо будує бренд навколо президента. В описі її передвиборчого брендбука фігурує гасло «Єдина Росія — команда президента». Це означає, що партійний результат політично прив’язаний до особистого рейтингу Путіна, навіть якщо формально він не є кандидатом у депутати.
28 червня президент особисто виступив на XXIII з’їзді партії. 24 липня він відвідав Іркутський авіазавод і виробництво МС-21. 3 серпня з’явився у Красноярську, де зустрічався з губернатором і молоддю. Така географія важлива: вона переносить федеральну кампанію з московських студій у регіони, де виборці стикаються з конкретними цінами, зарплатами й проблемами інфраструктури.
Саме побутовий фон робить кампанію складнішою. У червні індекс споживчих настроїв Левада-Центру знизився до 94 пунктів — найнижчого рівня з осені 2022 року. 35% опитаних повідомили, що їхнє матеріальне становище за рік погіршилося. Це не революційні цифри, але вони створюють для влади проблему контрасту між офіційною стабільністю та щоденним досвідом людей.
Рейтинг самого Путіна залишається високим. У березні Левада-Центр фіксував 80% схвалення його діяльності. Водночас це було на сім пунктів менше, ніж у вересні 2025-го. Тому коректніше говорити не про обвал підтримки, а про ерозію запасу комфорту. Для системи, яка звикла вимірювати успіх не лише перемогою, а й масштабом перемоги, навіть кілька пунктів можуть мати політичне значення.
Публічні поїздки дозволяють відповідати на це не реформою інститутів, а персональною демонстрацією. Президент приїжджає — губернатор звітує. Президент заходить на завод — промисловий проєкт отримує федеральну увагу. Президент виходить до молоді — кампанія отримує кадри енергії та майбутнього. У персоналістській системі це дешевший спосіб підтримувати відчуття керованості, ніж визнавати накопичені проблеми.
Твердження, що Путін особисто боїться втратити владу, залишається інтерпретацією. Немає даних, які дозволили б встановити його психологічний стан. Але поведінка політичної машини читається чіткіше: вона мінімізує ризик того, що перед виборами президент зникне з кадру, а громадська увага переключиться на ціни, війну, кадрові проблеми чи регіональне невдоволення.
До того ж кампанія відбувається в умовах дедалі вужчої конкуренції. 10 серпня Верховний суд РФ виключив із виборів «Яблоко», яке публічно виступало проти війни. За таких правил питання стоїть не лише «хто переможе», а «наскільки переконливо система зможе показати підтримку».
Саме тому вересень стане тестом не стільки для опозиції, скільки для здатності Кремля підтримувати власний образ. Якщо президент і далі буде особисто підсилювати кампанію, це означатиме, що його видимість стала частиною механізму утримання політичної стабільності.
