Політика 6 хв читання Автор: Валентин Петренко
Люди Березовського у 2026 році працюють уже проти різних систем
Наприкінці 1990-х Борис Березовський зводив в одну машину гроші, телебачення, політичні конструкції, виборчі штаби та креатив. Сьогодні люди з його орбіти зберегли окремі професійні функції, але не спільну політичну мету.
У російській політиці кінця 1990-х Борис Березовський був важливий не лише як олігарх, який мав гроші й доступ до Кремля. Він умів збирати навколо себе людей різних професій так, щоб капітал, телебачення, штаб, ідеологічна рамка та креатив працювали як одна система.
Саме тому розмова про його спадщину у 2026 році цікавіша через людей, а не через гасла. У Березовського не було завершеної доктрини, яку можна було б передати учням. Зате був спосіб робити політику — конструювати реальність за допомогою доступу, медіа й технологій.
У 1999 році Березовський визнавав, що долучався до переконування інших у можливості «нової політичної конструкції» навколо Володимира Путіна як наступника Бориса Єльцина. Того ж року він був пов'язаний із просуванням блоку «Єдність». ОРТ, де його редакційний вплив був одним із головних політичних ресурсів, атакував конкурентів Кремля — насамперед Євгена Примакова та Юрія Лужкова.
Це не означає, що один Березовський «створив Путіна». Така формула була б історично неточною. Проте він був одним із тих, хто допомагав формувати середовище, в якому новий наступник отримав партійну опору, телевізійну підтримку та образ політичної неминучості.
Дуже швидко ця конструкція перестала бути його власною. У 2000 році Березовський перейшов до критики Кремля, утратив вплив на ОРТ і опинився у Великій Британії. 23 березня 2013 року його знайшли мертвим у будинку в Аскоті. Британський коронер пізніше виніс відкритий вердикт: поліція не побачила ознак боротьби чи проникнення, але суперечності в експертизах не дали остаточно зафіксувати одну версію смерті.
П'ятеро людей із його політико-медійної орбіти показують, що сталося з тією моделлю далі.
Станіслав Бєлковський — рамка
Бєлковський сам розповідав, що у 1999 році працював на Березовського над ідеологією «Єдності». Водночас він заперечував свою участь у створенні проєкту Путіна. Це важливе розрізнення: його роль стосувалася політичної конструкції блоку, а не одноосібного виробництва майбутнього президента.
У 2026 році Бєлковський діє як політичний автор, публіцист і коментатор. Він працює вже не всередині закритого штабу, а на відкриту аудиторію. Функція схожа — дати подіям назви, логіку та інтерпретацію, — але політичний контекст зовсім інший.
Михайло Шейтельман — медіа
Шейтельман у власних спогадах описував роботу консультантом і медіарадником Березовського. Його професійна біографія включає виборчі кампанії, управління медіа та комунікаційний консалтинг.
Сьогодні він залишається політичним технологом і коментатором, активно працює в українському інформаційному просторі та веде власні канали. Тут видно одну з головних змін епохи. Наприкінці 1990-х вплив Березовського концентрувався у великому телеканалі. У 2026 році медіаполітика може будуватися навколо персонального YouTube і Telegram без контролю над національним мовником.
Дем'ян Кудрявцев — апарат
Кудрявцева описували як праву руку, прессекретаря й радника Березовського, людину, яка пов'язувала особистий апарат із ОРТ і «Коммерсантом». Це була управлінська частина системи: не лише вигадати меседж, а забезпечити, щоб редакції, люди й активи рухалися синхронно.
Пізніше Кудрявцев став самостійним медіаменеджером та видавцем, керував «Коммерсантом», був пов'язаний із власністю «Ведомостей» і The Moscow Times. У його випадку старий навик перетворився на професійне управління медійними інституціями.
Олексій Ситников — кампанія
Ситников представляє класичну виборчу технологію. За його словами, у 1999 році він за короткий термін провів кампанію Березовського в Карачаєво-Черкесії, після якої той отримав мандат депутата Держдуми.
У 2026 році Ситников значно ширше позиціонує себе як консультанта, коуча й психотерапевта. Політичний консалтинг лишився серед напрямів, але вже не визначає всю публічну діяльність. Виборче ремесло стало частиною великого ринку стратегій поведінки й управління.
Орлуша — креатив
Андрій Орлов, відомий як Орлуша, був залучений до кампанії «Єдності» як креативний політичний технолог. Тепер він насамперед поет і сатирик. У 2026 році бере участь у відродженому «Громадянині поеті» та працює на емігрантських культурних майданчиках.
Для українського читача в цій історії особливо помітний парадокс. Частина людей, які наприкінці 1990-х працювали всередині механізму російської політики, сьогодні опинилася у медійному та емігрантському середовищі, що критикує Кремль або прямо працює з українською аудиторією.
Тому спадщина Березовського — не продовження його політичної волі. Швидше, це набір технологій, який пережив замовника. Система, що колись потребувала олігарха, федерального телеканалу й кремлівського доступу, розклалася на автономні професії. Вони продовжують існувати, але вже можуть служити зовсім протилежним цілям.
