Політика 5 хв читання Автор: Валентин Петренко
Одеса під загрозою КАБів: Україні потрібен дальній повітряний щит
Можливі пуски КАБ у напрямку Одеси показують, як змінилася російська тактика. Захист міста дедалі більше залежить не лише від перехоплення боєприпасів, а від здатності відсунути Су-34 і Су-35 від рубежів застосування.
Повітряна тривога в Одесі ввечері 31 серпня супроводжувалася оперативними повідомленнями про пуски керованих авіабомб у напрямку міста. Офіційне підтвердження типу боєприпасу та факту удару саме в межах Одеси на момент публікації ще очікується. Однак стратегічна проблема вже очевидна: Росія поступово перетворила КАБ із прифронтової зброї на засіб, здатний загрожувати дедалі глибшим районам України.
Політичне питання тут не зводиться до ще одного виду російських боєприпасів. Воно стосується того, яку протиповітряну архітектуру Україна та її союзники будують на наступному етапі війни.
24 жовтня 2025 року керовані авіабомби вперше застосували по цивільній інфраструктурі Одеської області. Три боєприпаси підвищеної дальності випустив Су-34: два були знищені, ще один упав на відкритій ділянці. Уже тоді обласна влада назвала це новою серйозною загрозою.
Причина проста: змінилася дальність. Ранні масові російські комплекти УМПК давали звичайним авіабомбам можливість планерувати приблизно 60–80 кілометрів. Це дозволяло російським літакам не входити безпосередньо в зону ближньої ППО, але все одно змушувало їх працювати порівняно близько до фронту.
Нові варіанти, за даними українського Міноборони, уже здатні долати 90–150 кілометрів. Основними носіями залишаються Су-34 та Су-35. Таким чином, кожне збільшення дальності відсуває російський літак від українських зенітних систем і водночас розширює карту потенційних цілей.
Україна бачила наслідки КАБів у Харкові, Сумах, Запоріжжі, Херсоні, Краматорську та інших містах. Ця зброя не є «хірургічною». Величезна бойова частина робить навіть відносно точний удар катастрофічним у житловій забудові. У Запоріжжі КАБ влучав у багатоповерховий будинок, у Харкові — в медичний заклад, у Херсоні серія бомб руйнувала середмістя.
Тому відповідь України має будуватися не навколо однієї чарівної системи. Перший рівень — далекобійна ППО. Її завдання полягає не тільки у спробі збити сам боєприпас, а й у тому, щоб створити ризик для літака-носія ще до скидання.
Другий рівень — винищувальна авіація. Повітряні сили неодноразово наголошували, що сучасні ракети «повітря-повітря» великої дальності дають змогу відганяти російські літаки від рубежів застосування КАБів. Чим далі Су-34 змушений відходити від українського повітряного простору, тим менше цілей він дістає.
Третій рівень — радіоелектронна боротьба і розвідка. Російські модулі корекції використовують супутникову навігацію, а нові варіанти отримують антени з підвищеною стійкістю до перешкод. Це означає, що Україна має одночасно вдосконалювати РЕБ і засоби раннього виявлення.
Четвертий — далекобійне ураження військової інфраструктури противника в межах міжнародного права: аеродромів, складів авіаційних боєприпасів, пунктів технічного обслуговування та логістики, з яких забезпечуються удари. Саме тут політичні рішення партнерів про номенклатуру озброєнь, обмеження на їх застосування і темпи постачання перетворюються на питання життя конкретного українського міста.
Для союзників України це також перевірка підходу до допомоги. Якщо Росія збільшує дальність авіабомб швидше, ніж Україна отримує засоби для відсування носіїв, безпечна для російської авіації зона розширюється. Тоді міста, які ще вчора вважалися далекими від КАБ-загрози, потрапляють у нову категорію ризику.
Одеса не повинна проходити шлях Харкова під авіабомбами, щоб партнери усвідомили масштаб зміни. Потрібні не лише додаткові ракети для наявних комплексів, а стійка багаторівнева система: далека ППО, винищувачі, РЕБ, сенсори, захищені аеродроми і достатній запас перехоплювачів.
Якщо вечір 31 серпня справді стане першим підтвердженим випадком застосування КАБів безпосередньо проти Одеси, це буде не раптовою технічною аномалією. Це результат послідовної російської модернізації зброї. Відповідь на неї теж має бути послідовною — і починатися з рішення не дозволяти літакам-носіям почуватися безкарно над Чорним морем та окупованими територіями.
