Політика 4 хв читання Автор: Гліб Черненко
Росія переносить тиск на Україну в європейський тил
Дрони в Лейпцигу, розвідка логістичних маршрутів і атаки на оборонні компанії показують, як підтримку України намагаються зробити небезпечною вже всередині ЄС. Частина російських зв’язків доведена, частина ще залишається версією слідства.
Війна Росії проти України давно не обмежується українською територією, але у 2026 році європейські справи дедалі чіткіше показують ще один фронт — логістику, оборонну промисловість і людей, які забезпечують постачання Києву. Найсвіжіший епізод — кілька дронів із вибухівкою біля аеропорту Лейпциг/Галле. Німецькі слідчі вважають, що один із них мав атакувати український транспортний Antonov, який перевозить оборонні вантажі.
Цей випадок ще не має офіційно встановленого російського замовника. Уряд Німеччини не поклав відповідальність на Москву. Водночас джерела у сфері безпеки бачать паралелі з попередніми операціями, а американська розвідка, за повідомленнями медіа, вважає російську версію ймовірною. Росія причетність заперечує. Тому коректне формулювання тут — підозрювана російська операція, а не доведений факт.
Є інші справи, де зв’язок із російським державним суб’єктом уже встановив суд. 18 серпня суд у Штутгарті засудив 30-річного громадянина України за агентурну діяльність із метою диверсії. Він організовував посилки з GPS-трекерами з Німеччини в Україну. Суд встановив, що вони мали розвідати маршрути перевезень для майбутніх диверсій на користь неназваної російської державної структури. Двох інших обвинувачених виправдали, а конкретний уже погоджений підпал суд не визнав доведеним.
Для України це особливо показовий механізм. Російській стороні не обов’язково руйнувати великий склад чи літак, щоб створити ефект. Спочатку можна зібрати дані про маршрути, змусити компанії змінити процедури, підвищити вартість страхування, охорони й перевезень. Потім навіть одна невдала диверсія працює як сигнал: кожен логістичний вузол має відчувати себе потенційною ціллю.
Eurojust у березні повідомив про 22 підозрюваних у Литві та Польщі у справі самозаймистих посилок 2024 року. Їх підозрюють у роботі на російську військову розвідку. Посилки загорялися або вибухали в Німеччині, Польщі та Британії. Така схема дозволяє використовувати людей, які не є кадровими агентами, а отримують окремі завдання через цифрові канали.
У Німеччині одночасно розслідують схованку зі зброєю біля Берліна. Два пістолети й набої були заховані у професійно облаштованому тайнику. Міністр внутрішніх справ Александр Добріндт заявив, що зброя, ймовірно, призначалася для нападів. Підозрюваний перебуває під вартою в Румунії. Німецькі медіа повідомляють, що силовики пов’язують схованку з можливими російськими агентами, але прокуратура ще не оголосила остаточної атрибуції.
Окрема лінія — тиск на оборонні компанії. Німецькі джерела у сфері безпеки підозрюють російські спецслужби у можливій підготовці вбивства засновника виробника дронів Donaustahl Штефана Туманна. В Естонії після підпалу будівлі Milrem Robotics прем’єр назвав російську причетність однією з версій. В обох випадках остаточного публічного доказу замовника немає.
25 серпня Словаччина додала ще один епізод: поліція зірвала замовний підпал заводу безпілотних систем. Трьох іноземців затримано, вилучено запалювальну суміш, телефони, камеру та план об’єкта. Замовник невідомий, тому російський слід тут не можна заявляти як факт.
Політична рамка, однак, уже сформульована офіційно. Рада ЄС у березні засудила Росію та її проксі за тривалі координовані гібридні кампанії, спрямовані зокрема на підрив підтримки України. НАТО говорить про саботаж, насильство, кібератаки, прикордонні провокації та стратегічне залякування.
Для Києва мета такого тиску очевидна за наслідками: зробити європейську підтримку дорожчою, повільнішою і політично ризикованішою. Але відповідь має триматися на доказах. Саме юридично встановлені зв’язки перетворюють розмову про «гібридну війну» з політичної формули на систему конкретних справ, санкцій і кримінальної відповідальності.
