Політика 5 хв читання
Трамп шукає вихід із війни, а Іран підвищує ставки
Білий дім хотів перетворити відкриття Ормузької протоки на зрозумілий критерій успіху. Тегеран відповів вимогами, що охоплюють блокаду, війська США, санкції та компенсації.
Для Дональда Трампа Ормузька протока поступово стала не тільки військово-економічною проблемою, а й політичним критерієм завершення війни. The Wall Street Journal повідомляє, що президент США протягом кількох тижнів готувався представити повне відкриття водного шляху як достатній результат, який дозволив би оголосити про перемогу навіть без повноцінної ядерної угоди з Тегераном.
Саме ця зміна цілей робить останню іранську заяву особливо важливою. Якщо ядерний компроміс виявився надто складним, свобода судноплавства могла стати для Білого дому більш конкретним і зрозумілим результатом. Але Іран побачив цю залежність і підняв ціну питання далеко за межі морської безпеки.
8 серпня Вища рада національної безпеки Ірану оприлюднила умови, без яких, за її позицією, повного відкриття протоки не буде. США мають припинити погрози й образливу риторику, завершити війну проти Ірану та пов’язаних із ним сил у регіоні, скасувати морську блокаду і вивести війська з району Ірану. Окремо пролунали вимоги повної компенсації воєнних збитків, зняття санкцій і розмороження активів.
Політично це означає спробу Тегерана переписати рамку переговорів. Вашингтон хотів звузити можливий компроміс до конкретного результату — відкритої протоки. Іран, навпаки, прив’язує цей результат до максимально широкого пакета вимог. Те, що мало бути коротким шляхом до деескалації, перетворюється на переговори про саму архітектуру американського тиску на Іран.
При цьому дипломатичний канал не закритий. Associated Press пише, що Іран та Оман наблизилися до завершення переговорів про нові морські маршрути. Але Тегеран наполягає, що така технічна схема не означає автоматичного повного відкриття Ормузу. Отже, сторони можуть домовитися про певний порядок проходу суден, не вирішивши головної політичної суперечки.
Ця подвійність — одна з ключових рис нинішнього етапу. Судноплавство може частково відновлюватися, тоді як політична угода залишається заблокованою. Axios повідомляє з посиланням на американського посадовця, що приблизно 8 млн барелів нафти виходять із Перської затоки через південну смугу протоки в координації з американськими військовими. Це зменшує негайний економічний тиск, але не прибирає ризику нової ескалації.
Сам Трамп 9 серпня змінив тон. У короткій розмові з Axios він сказав, що США діють менш інтенсивно і лише частково ведуть переговори. Президент наголосив на економічних проблемах Ірану й утримався від нової прямої погрози великою військовою операцією. Така позиція дозволяє Білому дому показувати, що тиск триває, навіть якщо швидкої угоди немає.
Для Тегерана це може бути сигналом, що час працює не лише проти нього. Іран перебуває під санкціями, блокадою та воєнним тиском, але його здатність впливати на рух через Ормуз дає важіль, наслідки якого відчувають енергетичні ринки та союзники США. Саме тому експерт Eurasia Group Грегорі Брю в оцінці для WSJ пов’язує жорсткість іранської позиції з переконанням, що Трамп прагне виходу з війни.
У Вашингтоні до цього додається внутрішньополітичний календар. WSJ зазначає, що до проміжних виборів у США залишається менш як три місяці, а Білому дому потрібен зрозумілий результат, який можна пояснити виборцю. Ядерна угода такого результату поки не дала. Відкрита протока могла б стати простішою політичною формулою — стабілізація енергетики, зниження ризиків і завершення великої фази бойових дій.
Але Іран намагається не дозволити Вашингтону отримати цей результат дешево. Тепер для Трампа будь-який вихід має три складові: не виглядати так, ніби США поступилися під тиском; зменшити ризики для енергетичних ринків; і водночас не відмовитися від головних важелів щодо Тегерана. Кожен із цих пунктів суперечить частині іранських вимог.
Тому останній раунд переговорів — не просто суперечка про морський маршрут. Це боротьба за те, хто визначатиме критерій завершення війни. США хочуть критерій, який можна виконати й оголосити успіхом. Іран пропонує набір умов, який змусив би Вашингтон змінити ширшу регіональну політику. Саме між цими двома рамками зараз і звузився простір для компромісу.
