Політика 6 хв читання Автор: Гліб Черненко
Україні пропонують замінити абстрактні «порушення законів війни» чіткими назвами воєнних злочинів
Медійна ініціатива за права людини пропонує розширити перелік воєнних злочинів у статті 438 ККУ та розділити їх на групи, щоб судові вироки чітко називали конкретні злочини.
Судові вироки у справах про воєнні злочини часто описують різні діяння однаково, як «інші порушення законів та звичаїв війни». Моніторинг Медійної ініціативи за права людини показує, що така загальна формула приховує відмінності між злочинами та спотворює уявлення про їхній масштаб і структуру. Саме тому в Україні обговорюють створення чіткого каталогу воєнних злочинів.
Редакція Буряка звертає увагу на кілька вироків, ухвалених у 2025 і 2026 роках. У травні цього року Вишгородський районний суд Київської області заочно визнав російського військовослужбовця Дмитра Каліновича винним у воєнному злочині: за даними слідства, у березні 2022 року він вистрілив у пенсіонера Віктора Корнієнка, який доглядав худобу в селі Козаровичі й не становив загрози. Чоловік дивом вижив, медики констатували вогнепальне поранення стегна. Каліновичу призначили десять років ув’язнення.
Інший приклад — справа російського судді Сергія Образцова. Шевченківський районний суд Києва заочно визнав його винним у воєнному злочині та призначив десять років колонії. За даними слідства, суддя засудив військовослужбовця бригади спеціального призначення «Азов» Владислава Плахотніка за нібито «тероризм». Плахотнік потрапив у полон у грудні 2023 року, а в травні 2024-го Південний окружний військовий суд РФ виніс йому вирок — 18 років ув’язнення.
Ще одна справа стосується пограбування. Вишгородський суд визнав росіянина Арбі Імерзаєва винним у пограбуванні місцевої жительки під час окупації Київщини. За матеріалами справи, у лютому 2022 року на подвір’я потерпілої зайшли близько 17 російських військових, які обшукали будівлю та оселилися в ній. У березні військові почали виносити речі: Імерзаєв узяв бензопилу, інші — січкарню.
Окремо йдеться про захоплення Запорізької атомної електростанції в Енергодарі. Дніпровський районний суд Запоріжжя у справі за участі кількох фігурантів ухвалив вироки за цей злочин. За матеріалами справи, у березні 2022 року обвинувачені разом з іншими російськими військовослужбовцями керували операцією, а під час штурму АЕС використовували важку броньовану техніку.
Авторка материалу наголошує: це різні воєнні злочини — жорстоке поводження з цивільними, викрадення людини, пограбування, захоплення атомної електростанції. Проте в статистиці вони відображаються однаково, як «інші порушення». Для потерпілих важливо, щоб держава називала саме той злочин, від якого вони постраждали, а абстрактне посилання на закони війни цієї потреби не задовольняє.
Є й правова прогалина. Воєнні злочини, геноцид і злочин агресії були в Кримінальному кодексі ще до початку збройного конфлікту 2014 року. Стаття про злочин проти людяності набула чинності лише в жовтні 2025 року. Дії російських військових у Бучі, Ізюмі, Маріуполі та інших містах мають ознаки таких злочинів — систематичних і широкомасштабних нападів на цивільне населення. Водночас засудити особу за злочини, вчинені до жовтня 2025 року, неможливо, адже закон не має зворотної дії в часі.
Окрема група злочинів стосується культурної спадщини. За роки війни Росія, за даними, наведеними в матеріалі, знищила 1949 пам’яток національної спадщини та 2576 об’єктів культурної інфраструктури України. Експертка громадської спілки «Товариство Рафаеля Лемкіна» Дарина Підгорна називає це системною політикою РФ. Такі злочини також потрапляють до загальної статистики «інших порушень» і стають фактично непомітними.
За даними МІПЛ, правоохоронці зареєстрували понад 250 тисяч воєнних злочинів, більш як 600 кейсів уже перебувають у судах, а в низці справ ухвалено вироки. Ці матеріали згодом стануть джерелом знань про війну: дослідники через десятиліття переглядатимуть українські вердикти, щоб відтворити загальну картину.
Щоб це забезпечити, у 2025 році при Офісі Генерального прокурора створили робочу групу, до якої входила і Медійна ініціатива за права людини. Попри ратифікацію Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду, національне законодавство досі потребує узгодження з його положеннями. Учасники групи підготували законопроєкт, який у вересні опублікували на сайті Верховної Ради.
Автори пропонують розширити перелік воєнних злочинів у статті 438 ККУ та поділити їх на п’ять груп: злочини проти особи; злочини проти власності; злочини, пов’язані із застосуванням заборонених міжнародним гуманітарним правом методів ведення війни; злочини, що полягають у застосуванні заборонених засобів ведення війни; злочини проти культурних цінностей. Каталог охоплює незаконні дії, передбачені Римським статутом, а також злочини, визнані міжнародним правом, але до статуту не включені — наприклад, примусову паспортизацію на тимчасово окупованих територіях.
8
