Політика 4 хв читання Автор: Валентин Петренко
Вербування жінок із колоній обернулося звинуваченнями російських командирів
Свідчення колишніх ув’язнених показують, як залежність від військового командування могла стати інструментом сексуального примусу. Окрема історія стосується санітарки Людмили Полтаракової.
Російська програма залучення ув’язнених до війни створила окрему групу військовослужбовиць, чия свобода, гроші та майбутнє залежали від рішень командування. Розслідування «Верстки» показує політичний і правовий бік цієї системи через свідчення жінок, які стверджують, що командири використовували їхнє залежне становище для сексуального примусу.
У схемі, описаній виданням, жінок у колоніях переконували підписувати річні контракти. Їм обіцяли зарплату від 220 тисяч рублів, виплати в разі поранення та можливість позбутися невідбутої частини строку. Після підготовки кілька сотень рекрутованих, за даними розслідування, направили на війну як військових санітарок.
Для держави це означало нове джерело людського ресурсу. Для самих жінок контракт змінював одну систему підпорядкування на іншу. Вони виходили з колоній не у звичайне цивільне життя, а в армію, де від наказів начальства залежали місце служби, безпека та перспектива виконання обіцянок про звільнення.
Одна зі співрозмовниць «Верстки» розповіла, що командир пропонував не відправляти жінок ближче до передової й залишити їх при госпіталі, якщо вони приходитимуть до нього вночі. Частина жінок погодилася. Пізніше, за її словами, вони дізналися, що чоловік не мав повноважень вирішувати, де саме вони служитимуть. У такій ситуації сама обіцянка безпечнішого місця могла стати засобом тиску.
Інший епізод стосується Людмили Полтаракової. Вона заявила, що командир полку Сергей Житков спочатку викликав її для масажу, а в лютому 2025 року зґвалтував. За її словами, насильство тривало й у березні. Згодом, стверджує Полтаракова, від неї вимагали сексуальних послуг для ще одного високопоставленого військового. Після скандалу її перевели, але перед цим змусили підписати папір про відсутність насильства з боку Житкова. Вона пояснила це страхом за подальшу службу. Ці твердження залишаються її свідченнями; публічного судового рішення щодо звинувачень немає.
У червні 2026 року Полтаракова, за інформацією «Верстки», звернулася із заявою про зґвалтування до військового прокурора. Після цього вона заявляла, що її намагаються відправити на передову. 30 червня окрема публікація ідентифікувала її як контрактницю 370-го окремого медичного батальйону. У тому зверненні Полтаракова говорила про понад 80 жінок-засуджених, які підписали контракти, і про роботу на передовій у складі евакуаційних груп.
1 липня з’явилося повідомлення, що вона отримала терміновий наказ їхати до району бойових дій і побоюється за життя. «Верстка» пише, що згодом Полтаракова залишалася живою та перебувала на передовій. Видання також повідомляє про кримінальну справу проти неї за відмову виконати наказ і про відсутність справи за її заявою про зґвалтування. Цей процесуальний статус поки відомий із журналістського розслідування, а не з оприлюднених матеріалів військової прокуратури чи суду.
Важливо й те, що практика набору жінок із колоній старша за описаний у розслідуванні етап 2024 року. Про вербування представниками Міноборони та перевезення жінок повідомляли ще у 2023-му. Це показує, що йдеться не про одиничний експеримент, а про кілька хвиль використання тюремної системи як кадрового резерву війни.
Тепер ключове політичне питання виходить за межі однієї кримінальної заяви. Держава, яка створила механізм вербування залежних від неї людей, має відповісти, хто контролює командирів і як розглядаються скарги тих, чия свобода та безпека одночасно залежать від військової і пенітенціарної систем.
