Політика 4 хв читання Автор: Єва Семенюк
Відомча війна правоохоронців: як конкуренція між НАБУ та СБУ руйнує правосуддя
Конкуренція між українськими правоохоронними органами переросла у відкрите протистояння з погонями, обшуками та взаємними звинуваченнями. Це ставить під загрозу незалежність антикорупційних інституцій та саму здатність системи захищати закон.
Конкуренція між українськими правоохоронними відомствами давно перетнула межу здорового суперництва і перетворилася на відкриту війну, де обшуки, підозри та доступ до інформації використовуються як зброя. Наслідком цього протистояння стають втрата важливих доказів, зрив операцій, порушення прав людини та, зрештою, провал усієї системи правосуддя.
Найяскравішим прикладом такого протистояння є відносини між Національним антикорупційним бюро України та Службою безпеки України. За кілька років їхнє суперництво пройшло шлях від локальних конфліктів до автомобільних погонь, десятків обшуків, затримань і взаємних звинувачень. Питання полягає в тому, де закінчується здорова конкуренція за якість розслідування і починається боротьба за справи, вплив, ресурси та владу.
Одним із найбільш показових епізодів стала погоня влітку 2021 року, коли детективи НАБУ намагалися наздогнати автомобіль СБУ, яким до Києва везли суддю Миколу Чауса, підозрюваного в одержанні неправомірної вигоди. Співробітники Бюро вимагали передати їм підозрюваного, однак працівники Служби безпеки проігнорували вимоги. Зрештою Чауса доставили до приміщення СБУ, куди детективів НАБУ не допустили.
За зовнішньою видовищністю цієї історії стояла серйозна проблема: два правоохоронні органи фактично заявляли право на контроль над однією особою і не змогли узгодити свої дії в межах належної правової процедури. Коли розбіжності щодо підслідності чи затримання вирішуються через переслідування на дорозі та блокування доступу до підозрюваного, це вже складно назвати здоровою конкуренцією.
Перші серйозні ознаки протистояння з'явилися ще у 2016 році. Тоді слідчо-оперативна група Генеральної прокуратури на чолі з Дмитром Сусом прийшла з обшуком до будівлі НАБУ у межах провадження щодо можливого незаконного прослуховування. За тиждень ситуація перетворилася на силове з'ясування стосунків: підлеглі Суса виявили спостережний пост НАБУ навпроти будівлі свого департаменту і спробували затримати детективів Бюро. Двох працівників НАБУ затримали та доставили до будівлі Генпрокуратури.
Антикорупційне бюро звинуватило підлеглих Суса у незаконному затриманні й тортурах над своїми співробітниками. Представники ГПУ, своєю чергою, заявляли про застосування сили спецназом НАБУ до трьох прокурорів, які отримали легкі тілесні ушкодження. У конфлікт втрутився тодішній генпрокурор Юрій Луценко, доручивши розслідування інциденту Службі безпеки України.
Історія Суса з НАБУ на цьому не закінчилася. У квітні 2017 року його звільнив сам Луценко, а того ж літа детективи НАБУ та прокурори САП затримали вже колишнього посадовця ГПУ в аеропорту «Бориспіль». Підозра стосувалася заволодіння майном та декларування недостовірної інформації. У січні 2023 року Вищий антикорупційний суд засудив Суса до дев'яти років позбавлення волі, згодом Апеляційна палата скоротила строк до семи років, а у квітні 2024 року Верховний Суд залишив це рішення без змін.
Криза між правоохоронними органами досягла нового масштабу влітку 2025 року, коли Україна опинилася за крок від фактичного демонтажу незалежності ключових антикорупційних інституцій. Ухвалені парламентом зміни позбавляли НАБУ і САП критично важливих гарантій та підпорядковували їхню діяльність Генеральному прокурору. Лише після суспільних протестів і гострої реакції міжнародних партнерів незалежність цих інституцій було відновлено.
Протистояння між відомствами збільшує ризики для кримінальних проваджень: під загрозою опиняються збереження доказів, дотримання підслідності, законність затримання та можливість кожного органу належно виконувати свою роботу. Коли процесуальні повноваження перетворюються на зброю у протистоянні тих, хто сам має захищати закон, страждає насамперед правосуддя.
